Поради психолога
Рекомендації для батьків, члени сімей яких знаходяться на кризових територіях,
та у стані соціальної та політичної напруги
Саме підтримка, яку надають дитині протягом і після неприємних або травматичних подій батьки, родичі та дорослі друзі сім’ї, є вирішальним чинником у подоланні негативних наслідків травматичного стресу у дітей.
Спостерігаючи за своєю дитиною, батьки можуть знайти шляхи, як допомогти їй впоратися зі своїми почуттями. Дорослі, які можуть говорити з дітьми про події і сприймати їхні почуття, допомагають дітям пережити травматичний стрес з меншими втратами.
Загальні рекомендації для батьків, які живуть у стані соціальної та політичної напруги
Потурбуємось про тіло:
- побільше сну, відпочинку, позитивних вражень;
- дайте дитині можливість займатися спортом, танцями, гратися в рухливі ігри. Це допоможе їй зняти напругу;
- харчування – може бути частим і маленькими порціями, не примушуйте дитину їсти, якщо вона не хоче. Харчування може бути легким і корисним (фрукти, овочі, соки);
- дитині і вам необхідно побільше пити (вода, солодкий чай, компот, сік, морс);
- не відмовляйте дитині у солодощах. Неміцний чай із цукром, цукерка, чашка какао викликають позитивні емоції, почуття безпеки та стимулюють роботу мозку;
- не бійтесь зайвий раз обійняти, погладити дитину, потримати її за руку, зробити масаж або покласти руку на плече. Позитивні тілесні контакти дуже корисні для зняття напруги;
- теплий душ або ванна також допоможуть зняти зайву напругу.
Потурбуємось про емоційну стабільність:
- не варто дозволяти дитині на самоті дивитися телевізійні новини. Взагалі, чим менше теленовин із місць страшних подій побачить дитина, тим краще. У будь-якому разі, вона потребує пояснення вашого ставлення до подій;
- створіть атмосферу безпеки (обіймайте дитину якомога частіше, розмовляйте з нею, приймайте участь в її іграх);
- подивіться разом з дитиною «хороші» фотографії – це дозволить звернутися до приємних образів з минулого, послабить неприємні спогади;
- читайте книжки – оповідання і казки, де описуються сюжети подолання страху героями;
- якщо дитина відчуває тривогу або страх, ви можете забезпечити для неї свою спокійну присутність, ненав’язливий фізичний контакт (обійняти, взяти за руку), тепло (вкрити, дати теплий чай). Важливо говорити, що ви – поруч, що все добре, вона у безпеці;
- якщо дитина «не слухається», виявляє надмірну активність, з незрозумілих причин кричить або сміється, – постарайтеся не відповідати агресивно. Можливо, рухова активність допомагає дитині впоратися зі стресом. «Супроводжуйте» її в русі (будьте поруч), намагаючись поступово знижувати темп. Можна спробувати ввести рамки – запропонувати рухливу гру «за правилами». Або переключити на активність, де є правила (бігати наввипередки, «битися» подушками, м’яти і рвати папір і ін.);
- дитині можуть снитися кошмарні сновидіння. Підтримайте її, вислухайте і заспокойте, переконайте, що в цьому немає нічого страшного;
- дайте дитині зрозуміти: ви всерйоз ставитеся до її переживань і ви знали інших дітей, які теж через це пройшли («Я знаю одного сміливого хлопчика, з яким теж таке трапилося»);
- поговоріть з дитиною про почуття, які вона відчуває. Ви можете сказати, що багато людей відчували тривогу, страх, гнів, безпорадність. І що ці почуття – нормальні. Розмову про почуття можна супроводжувати малюванням на вільну тему або ліпленням. А потім обговорити – що намальовано, що це означає, яким буде розвиток сюжету, як далі житиме персонаж, як йому допомогти і т.п.;
- зведіть розмову про подію з опису деталей на почуття.
Подбаємо про осмислення подій:
- Будь-яка, навіть маленька дитина, потребує пояснення того, що відбувається. Для неї важливо знати, чому батьки тривожаться, сердяться, горюють. Що відбувається в сім’ї, в місті. Постарайтеся пояснити це коротко (4–5 фраз) і спокійно.
- Розмовляйте з дитиною про події, що відбулися, стільки, скільки їй потрібно. Не варто говорити: «Тобі це не зрозуміти», «Зрозумієш, коли виростеш», «Я не можу тобі пояснити». Завжди є що сказати. Постарайтеся, щоб ваші фрази були зрозумілими і не лякали дитину.
- У будь-якій розмові про події, що відбулися, необхідно час від часу нагадувати дитині, що зараз ситуація більш стабільна, що дорослі знають (або вирішують), що робити. Що дитині є на кого покластися, поруч є дорослі турботливі люди.
- Також можна сказати, що зараз багато фахівців думають про те, як допомогти людям у переживанні складних почуттів. Що багато людей – разом. І навіть у найскладнішій ситуації є ті, хто зможуть допомогти дитині.
- Не можна дозволяти дитині стати тираном. Тому не виконуйте будь-які її бажання з почуття жалю.
Особлива важливість гри:
- зараз, як ніколи, для дитини важливо АКТИВНО ГРАТИСЯ. Можливо, дитина буде будувати барикади, грати у військових. Інсценувати бійки, стрілянину, поранення, смерті. Ці ігри можуть спричинити безлад у вашій квартирі, але допоможуть знизити напругу дитині;
- вагому роль можуть зіграти ігри на відреагування агресії. Дитина може «озброюватися», нападати або захищатися, бути пораненою або «убитою» в грі. Усе це є нормальним способом дитини впоратися зі стресом. Можна запропонувати дитині «битву» подушками, повітряними кульками та ін. Також добре м’яти тісто, глину, пластилін і ліпити фігурки;
- заохочуйте ігри дитини з піском, водою, глиною (допоможіть їй винести назовні свої переживання у формі образів);
- велику роль серед ігор можуть зайняти ігри «в лікарню». Це також є нормальним і сприяє подоланню стресу.
Реакція дитини на травматичний стрес зазвичай нормалізується протягом місяця. Робота психіки над травматичним стресом позитивно завершується, не переходячи у формування посттравматичного стресового розладу.
ЯКЩО РЕАКЦІЇ ДИТИНИ, НА ВАШУ ДУМКУ, є надмірними або незрозумілими ВАМ, якщо ІГРИ АБО СИМПТОМИ повторюються БЕЗ ОСОБЛИВИХ ЗМІН, ЯКЩО ВИ турбуєтесь – зверніться за консультацією до психотерапевта.
Важливо:
- Заручитися підтримкою близьких і рідних. Важливо, щоб в оточенні дитини були люди, що не постраждали.
- Намагатися зберегти режим дитини, забезпечити нормальний сон та харчування, достатність пиття, оберігати дитину від додаткових стресів.
- Менше таємниць і натяків (вони ще більше лякають дитину).
- Відповідати на запитання дитини поступово і доступно. На одне запитання – одна відповідь. Коли дитина її опанує, вона зможе поставити наступне запитання.
- Підтримувати надію на краще.
- Бути готовими до «нечемної», «дивної», «агресивної» поведінки дитини.
- НЕ казати: «забудь це», «викинь з голови» – це прямий шлях до формування постстресових розладів.
- Не залишати дитину наодинці зі своїми переживаннями, проте і не докучати їй.
- Ні в якому разі не соромити дитину і не звинувачувати в тому, що сталося або в поведінці після травмуючої події.
- Бути готовими раз за разом обговорювати ті самі речі.
- Заручитися самим надією на те, що травму можна пережити.
- Пам’ятати, що частині дітей з різних причин не вдається впоратися із наслідками травматичного стресу самостійно, і вони потребують професійної допомоги.
- У разі ВАШОГО ХВИЛЮВАННЯ за стан дитини або тривалості незвичної поведінки дитини БІЛЬШЕ МІСЯЦЯ – ЗВЕРНУТИСЯ по допомогу ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА.
Пам’ятка батькам майбутніх першокласників
1. При хвилювані,не треба заспокоювати,садити на стілець,а необхідно запропонувати будь- яку фізичну роботу:добігати до дерева,подивитись на його листя,нарвати газетдля пап’ємаше, збігати до скриньки за поштою,просто пострибати (Для серцево-судиної системи-адреналін).
2. Для розвитку слухового аналізатора можна запропонувати дітям послухати шум за вікном і уявити дії,супроводжуючи ці шуми:дощ,діти бігають по сухому листю,працює газонокосарка,тощо:• Гра „Вартовий”-заплющити очі та вгадати ,хто пройшов мимо(мама,тато,бабуся і т.д.)• Гра „”Вгадай по звуку”-за ширмою проводити різні дії,а дитина вгадує,як виходять ці звуки або придумує свої асоціації (штрихувати олівцем,м’яти кальку або фольгу,переливати воду,пересипатикрупу,натискати мішечок з крохмалем(схоже ,що хтось іде по хрусткому снігу)3. Для розвитку зорового аналізатора:• стежити за освітленістю приміщення;
• вибір книг при читані,особливо коли дитина сама читає (простий папір,текст великий,чіткий);
• перерва кожні 15-20хвилин при перегляді телевізора і роботі на комп’ютері. Доцільно:-Вправа моргання;
-Вправа на розслаблення:дивитися на хмари,знайти лінію горизонту,подивитися на крони дерев; -Вживати продукти ,що містять вітаміни групи А і В,свіже повітря.
4. Постійна рухова активність:
• для письма використовувати олівець (середньої м’якості ((1=67мм), поверхня має мати грані ,а не бути кругла),а не кулькова ручка;
• прогулянка в парку,сквері,лісі);
• метання предметів;
5. Постійні зуби-це свідченнятого ,що шлуноково-кишковий тракт готовий до роботи в режимі дорослої людини,тобто коли у дитини 1-6 постійних зубів,вона готова успішно адаптуватися до шкільних умов та витривалості в навчальній діяльності.
6. Раціональне харчування.
7. Гігієна шкіри.
8. Нервово-психічний розвиток:
• Уникати надмірних навантажень;
• Не висувати до дитини завищених вимог;
• Розсудливо оцінювати реальні можливості й сили дитини;
• Завжди знайти привід похвалити дитину
• Грамотно організувати її відпочинок(режим)
• Адекватно ставитися до хвороб дитини.
Фізична готовність дитини до вступу у школу
|
Вік |
Хлопчики |
Дівчатка |
||||
|
Кількість постійних зубів |
Довжина тіла (см) |
Маса тіла (кг) |
Кількість постійних зубів |
Довжина тіла (см) |
Маса тіла (кг) |
|
|
6 |
1-6 |
111-121 |
19,7-24,1 |
1-6 |
111-120 |
19,0-23,6 |
|
7 |
5-10 |
117,3-127,3 |
20,4-28,8 |
6-11 |
115,9-126,9 |
20,3-28,0 |
Психічна зрілість
|
Компоненти |
Поради дорослим |
|
Мотиваційний |
Позитивна інформація про школу,а не лякати.Поділитися власним позитивним досвідом.Дати можливість дитині повірити в себе. |
|
Інтелектуальний |
Система оволодіння знаннями(тварини,рослини і т.д.).Розвиток пізнавальних процесів.Оволодіння деякими елементарними навчальними навичками. |
|
Вольовий |
Вміння мовленням контролювати поведінку |
|
Моральний |
Соціальні норми поведінки.Інколи виконувати те,що нам не подобається. Вміння взаємодіяти з іншими. |
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ БАТЬКІВ.
1. Вибір вчителя початкових класів.
Врахувати індивідуальні особливості дитини та вчителя :
• характер,
• темперамент,
• здібності,
ОБОВ’ЯЗКОВО ,щоб особисто дитині СПОДОБАВСЯ вчитель.
2. Розвиток пізнавальних процесів дитини (пам’ять,увага, мислення, уява,мовлення,дрібка моторика руки);
3. Позитивне мислення батьків щодо навчання у школі;
4. Формувати позитивні установки у дошкільника щодо навчання у школі;
5. Формувати установки на успіх :
6.Заняття проводити:
• 2 рази на тиждень;
• тривалістю 15-20 хвилин;
• за особистим бажанням дитини(без примусу!!!)
• обов’язково робити ВИХЇДНТ ДНІ:субота,неділя;
• ОБОВ’ЯЗКОВО всі заняття проводити в ігровій формі.
БАЖАЄМО УСПІХІВ!
Поради батькам гіперактивної дитини
Останнім часом у дітей широко розповсюджений синдром дефіциту уваги і гіперактивності (СДУГ), причому у хлопчиків у 9 разів більше, ніж у дівчаток. Наявність у дитини, принаймні, восьми з названих нижче симптомів, які постійно спостерігаються протягом, як мінімум, останніх шести місяців, є підставою для діагностування СДУГ
Симптоми СДУГ:
Неспокійні рухи в кистях і стопах. Сидячи на стільці, дитина «корчиться», «звивається». Невміння спокійно сидіти на місці, коли це потрібно.З легкістю відволікається, перемикаючись на сторонні стимули.Нетерпіння, невміння чекати своєї черги під час ігор і в інших ситуаціях у колективі (заняття в школі, екскурсії тощо).Невміння зосередитися: на запитання часто відповідає не замислюючись, не вислухавши до кінця.Труднощі (не пов'язані з негативною поведінкою або нестачею розуміння) під час виконання запропонованих завдань.Ледь-ледь зберігає увагу під час виконання завдань або ігор.Часті переходи від однієї незавершеної дії до іншої.Невміння грати тихо, спокійно.Балакучість.Заважає іншим, чіпляється до оточуючих (наприклад втручається в ігри інших дітей).Часто складається враження, що дитина не слухає звернені до неї слова.Дитина часто губить речі, необхідні в школі та вдома (іграшки, олівці, книги та ін.).Здатність робити небезпечні дії, не замислюючись про наслідки. При цьому дитина не шукає пригод або гострих відчуттів (наприклад, вибігає на дорогу, не дивлячись навколо).
Практичні рекомендації батькам гіперактивної дитини
1. Зміна поведінки дорослого і його ставлення до дитини:
виявляйте твердість і послідовність у вихованні;пам'ятайте: надмірні балакучість, рухливість, недисциплінованість — не є навмисними;контролюйте поведінку дитини, не нав'язуючи їй жорстких правил;не вказуйте дитині категорично, уникайте слів «ні» і «не можна»;будуйте взаємини з дитиною на взаєморозумінні й довірі;реагуйте на дії дитини у несподіваний спосіб (пожартуйте, повторіть дії дитини, сфотографуйте її, залишіть у кімнаті саму та ін.)повторюйте свої прохання тими самими словами багато разів;не наполягайте на тому, щоб дитина обов'язково вибачилась за вчинок;вислухайте те, що хоче сказати дитина.
2. Зміна психологічного мікроклімату в родині:
приділяйте дитині достатньо уваги;проводьте дозвілля всією родиною; не сваріться у присутності дитини.
3. Організація режиму дня та місця для занять:
установіть твердий розпорядок дня для дитини та всіх членів родини;знижуйте вплив відволікаючих факторів під час виконання дитиною завдання;зменште тривалість занять дитини на комп'ютері й перегляду телевізійних передач;уникайте по можливості значних скупчень людей;пам'ятайте: перевтома сприяє зниженню самоконтролю та зростанню гіперактивності;
4. Спеціальна поведінкова програма:
забудьте про фізичне покарання! Якщо є необхідність удатися до покарання, то доцільно використати спокійне сидіння в певному місці після негативного вчинку;частіше хваліть дитину; поріг чутливості до негативних стимулів дуже низький, тому гіперактивні діти не сприймають догани й покарання, однак чутливі до заохочень;складіть список обов'язків дитини й повісьте його на стіну, підпишіть угоду на окремі види робіт; виховуйте в дітях навички керування гнівом і агресією; не намагайтеся запобігти наслідкам безпам'ятності дитини; не дозволяйте відкладати виконання завдання на інший час; не давайте дитині доручень, що не відповідають рівню її розвитку, віку та здібностям;допомагайте дитині розпочати виконання завдання, тому що це найважчий етап;не давайте одночасно кілька вказівок. Завдання не повинне мати складну конструкцію або складатися з декількох ланок;поясніть гіперактивній дитині її проблеми й навчіть їх розв'язувати.
Пам'ятайте: для дитини зі СДУГ найдієвішими є такі «засоби переконання»:позбавлення задоволення, ласощів, привілеїв;заборона приємної діяльності, телефонних розмов;прийом «вимкненого часу» (ізоляція, лава штрафників, домашній арешт, дострокове відправлення в ліжко);позачергове чергування по, кухні та ін. Під час корекції поведінки дитини значну роль відіграє методика «позитивної моделі», яка полягає в постійному заохоченні бажаної поведінки й ігноруванні небажаної. Необхідною умовою успіху є розуміння проблем своєї дитини батьками.
Як подолати батьківські страхи перед школою
Часто батьки звертаються до психолога з приводу різних страхів, що їх охоплюють перед школою. Адже всі вони щиро хвилюються за подальше життя майбутнього першокласника. Чи готова дитина до школи? Чи потрібно їй уміти читати? Яку школу обрати?
Спробуймо разом розібратися у цих важливих для кожного з нас питаннях.
СТРАХ ПЕРШИЙ: ЧИ НЕОБХІДНО ДИТИНІ ВМІТИ ЧИТАТИ?
1. З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма — дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації — гарно розвиненими.
2. Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти — різні.
3. Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.
4. Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчання дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусилля батьків будуть ефективними.
5. Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше, ніж навчати.
6. Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого класу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але — не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну, фізіологічну і психологічну готовність розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.
СТРАХ ДРУГИЙ: ЧИ НЕ СПІЗНИМОСЯ ДО ПЕРШОГО КЛАСУ?
Щоб не виникало сумнівів стосовно того, чи не зарано (не запізно) дитині до школи, слід передусім оцінити готовність малюка до навчання (можна звернутися до психолога). Комусь можна починати вчитися вже в 6 років, а комусь краще почекати до 7.
Потрібно, щоб школа вабила малюка своєю головною діяльністю — навчанням, щоб його цікавила не зовнішня атрибутика шкільного життя і не перспектива змінити обстановку, а насамперед можливість чогось навчитися.
СТРАХ ТРЕТІЙ: ВИБІР ШКОЛИ І ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ
«Усе краще — дітям!» — це девіз більшості батьків. Кращою має бути і школа, і навчальна програма. Зважаючи на досвід багатьох батьків, можна стверджувати таке:
• краща школа — це та школа, де дітей не ділять на «сильних» і «слабких», де не «вбивають» знання, а вчать думати;
• краща програма — та, що не позбавить дитину бажання вчитися і не шкодить її здоров'ю;
• якщо школа висуває такі вимоги, з якими, на думку батьків, дитина не впорається, не варто йти до цієї школи.
Щоб не помилитися у виборі школи, батькам необхідно:
1. Дізнатися якомога більше про:
• педагогічний колектив;
• типи і види реалізованих навчальних програм;
• особливості шкільного життя, режим занять, тижневе навантаження учнів;
• особливості медичного обслуговування, харчування, відповідність школи до вимог техніки безпеки і санітарних норм;
• технічне та методичне оснащення навчальних класів;
• традиції школи, її випускників;
• додаткові навчальні послуги;
• ставлення до дітей;
• стягнення з батьків оплати;
• медичні протипоказання до занять інтенсивною інтелектуальною працею за програмовим матеріалом підвищеного рівня складності тощо.
2. Пройтися коридорами і послухати, як спілкуються вчителі з дітьми. Не шкодуйте на це часу, краще зсередини вивчати життя навчального закладу.
СТРАХ ЧЕТВЕРТИЙ: ВИБІР УЧИТЕЛЯ
Недарма кажуть: «Обираючи дитині першого вчителя, ти начебто обираєш їй долю». Це вислів правильний хоча б тому, що в цьому віці вчитель для дитини часто перебуває на першому місці, тож для неї дуже важливі його турбота й увага.
Першокласник має довіряти своєму вчителеві. Лише в цьому випадку він почувається у безпеці й упевнений у своїх силах, охоче спілкується з однолітками і дорослими, навчається з інтересом.
Рецепт проти цього страху існує лише один: обираємо дитині не школу, а вчителя.
СТРАХ П'ЯТИЙ: АДАПТАЦІЯ ДО ШКІЛЬНОГО ЖИТТЯ
Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, слід пам'ятати про таке:
1. Не можна налаштовуватися на те, що попереду — лише проблеми, передаючи в такий спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися трьох вимог: жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї.
2. Не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, обговорюйте події дня, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки — її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.
СТРАХ ШОСТИЙ: ХТО ПІКЛУВАТИМЕТЬСЯ?
Він ще такий маленький, наш першокласник. Хто відведе його вранці за руку на заняття, допоможе переодягнутися, підбадьорить добрим словом? Хто зустріне після уроків, приведе додому, нагодує обідом?
Якщо у вас є родичі й близькі, готові взяти на себе турботи про маленького школяра — ці страхи не для вас. Але як бути тим, хто сподівається лише на свої сили?
1. Перенесіть відпустку на вересень, щоб у найскладніший період адаптації до школи бути поруч із дитиною. За цей час малюк опанує найзручніший і безпечніший маршрут від домівки до школи, навчиться відчиняти вхідні двері, розігрівати собі обід, звикне до нового режиму дня. Якщо дитина все це робитиме самостійно під контролем дорослих, незабаром вона почуватиметься цілком самостійною.
Крім того, першокласник має знати, правила безпеки: до кого він може звернутися чи зателефонувати, якщо виникла екстрена ситуація; не заходити в ліфт, не відчиняти дверей незнайомцям, користуватися побутовим приладдям тощо.
2. Якщо відпустку взяти не вдалося, а у школі немає групи продовженого дня (або ви не хочете, щоб дитина проводила там час після уроків), не потрібно впадати у відчай. Напевно, у вашому будинку є люди похилого віку, які за невелику плату погодяться піклуватися про дитину, зустрічаючи її зі школи і проводжаючи додому. А можливо, у вашому класі є батьки, які також опинилися в подібній ситуації, і з ними можна буде домовитися про чергування?
СТРАХ СЬОМИЙ: ЩО БУДЕ ЗІ ЗДОРОВ'ЯМ?
За ствердженнями медиків, унаслідок труднощів у період звикання, перенапруження організму до кінця першої чверті багато першокласників скаржаться на втому, нездужання, головні болі, нервове напруження, порушення сну. Деякі стають плаксивими, примхливими, агресивними. Якщо до того ж у дитини в дошкільний період були виявлені хронічні захворювання, усе це може призвести до втрати працездатності, швидкої втомлюваності й відставання у навчанні.
Про що слід пам'ятати?
1. У період адаптації слід бути особливо дбайливими й спробувати них слів, докорів, невдоволення результатами! Ласкаве слово, похвала, чуйність, увага — краща підтримка для маленького учня, що надасть змогу зберегти його здоров'я.
2. Необхідно упорядкувати режим дня. Нічний сон має бути тривалим — не менше Між 10 годин, денний сон також обов'язковий —1,5 години.
3. Домашні заняття не мають тривати годинами, а тим більше їх не варто виконувати «за один присід». Бажано робити 10-15-хвилинні перерви для відпочинку після виконання кожного завдання з певного предмета. Якщо ви вирішили контролювати виконання завдання, після свого повернення з роботи, то потрібно бути готовим, що гарних результатів це не матиме. Як правило, після 19-ї години працездатність дитини знижується, вона стає неуважною і розсіяною. (доречи, письмові домашні завдання у 1-му класі не задають, і батьки мають знати про це.)
4. Якщо дитина фізично ослаблена і має проблеми зі здоров'ям, імовірно, з додатковим навчанням у музичній і художній школі не варто квапитися. З іншого боку, помірні заняття плаванням, гімнастикою, бігом, зимовими видами спорту під час першого року навчання допоможуть зміцнити здоров'я.
5. Не можна забувати про повноцінне збалансоване харчування. Тож. не забувайте пропонувати школяреві сніданок, навіть, якщо він категорично відмовляється від їжі вранці. Умовте дитину, щоб вона хоча б випила склянку соку чи з'їла яблуко.
6. Прогулянки, фізичні вправи, ігри на свіжому повітрі мають бути обов'язковими. Такий активний відпочинок буде значно кориснішим, ніж лежання перед телевізором.
7. Варто уважно ставитися до скарг дитини на нездужання, втому, головний біль, безсоння тощо. Як правило, це об'єктивні показники того, що дитина зазнає труднощів у навчанні.
СТРАХ ВОСЬМИЙ: ЧИ ЗАЛИШИТЬСЯ ЧАС «НА ДИТИНСТВО»?
Хоча ми й говоримо нашим першокласникам «ти вже дорослий», неможна забувати про те, що насправді вони є і довго ще будуть дітьми, які живуть у світі ігор і дитячих фантазій. Якщо відібрати у маленьких учнів час на гру для додаткових занять (щоб краще вчилися), не дозволяти бавитися улюбленими іграшками, спілкуватися з друзями, то незабаром ви помітите, що результати погіршилися. Дитина має гратися, у неї має бути вільний час на спілкування з друзями і з іграшками. У цьому і полягає збереження дитинства: чим більше діти граються, тим успішніше вчаться в школі.
Чи залишиться у першокласника час на дитячі ігри, відвідування цікавого гуртка чи спортивної секції, поїздки в гості, залежить лише від того, чи правильно організовано його день, наскільки уважно ставляться батьки до його теперішніх інтересів.
Переступаючи поріг, за яким чекає новий шкільний світ, малюк має бути впевненим, що він не залишиться з ним сам на сам. Він має відчувати: його люблять, йому готові допомогти, його готові підтримати в будь-якій ситуації.
РЕКОМЕНДАЦІЇ ПСИХОЛОГА ПО АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ РАНЬОГО ВІКУ ДО УМОВ
ДИТЯЧОГО САДКА
Період адаптації – важливий час для малюка, його батьків, персоналу групи. Дитячого садка. Тривалість адаптації дитини – є суто індивідуальною, але в середньому вона складає 1 міс., адже прихід дитини в дитячий садок це певний екзамен - дитина вперше за своє маленьке життя приходить у великий, незнайомий світ – і перша його сходинка дитячий садок.. В період адаптації можливість хвороби дитини – особливо тієї, що важко звикає до нових умов зросте, оскільки під впливом емоційної напруги змінюються захисні сили організму послаблюється імунітет.
Отже загальне завдання і персоналу днз, і сім’ї (в першу чергу)– допомогти дитині ввійти в життя дитячого колективу, максимально зменшивши негативні процеси під час адаптації. Для цього потрібна підготовча робота в сім’ї:
1. Необхідно максимально приблизити домашній режим до розпорядку дня в дитячому садку. Важливо впорядкувати години сну, харчування, перебування на вулиці.
2. При проведенні режимних процедур стимулювати і розвивати дитячу самостійність (самостійно їсти, пити з чашки, користуватись туалетом, закріплювати навички одягання та ін).
3. Про попередній вступ до дитячого садка говорити з дитиною як про радісну подію. Говорити дитині, що їй буде добре і дитячому садку – її чекають добрі вихователі, радісні діти, іграшки.
4. В присутності малюка слід утриматись від висловлювання своїх переживань з приводу того, чи зможе малюк спокійно покинути дім, як його будуть там доглядати. (тривога батьків легко передається дітям).
5. Щоб розвіяти сумнів та хвилювання дитини, слід попередньо відвідати групу.
6. Краще привести малюка коли діти гуляють.
Застосовувати «щадящий» режим перебування дитини в дитячому садку. У перші дні перебування дитини її слід забирати додому вже через 1-1,5 години. Поступово, по мірі звикання, збільшується тривалість перебування дитини в групі що сприятиме скорішій адаптації малюка.
7 . Розширення кола близьких людей, які приводять дитину до ДНЗ: не тільки мама і тато, а й бабуся, дідусь, тітка, брат та інші, ці люди не такі значимі для дитини, як мама, тому прощання може бути не таким важким.